У житті кожного міста є люди, які творять його історію, своїми зусиллями, талантом і особистісними якостями вносять власну лепту в його розвиток і становлення. У рамках відзначення Дня міста міська влада започаткувала рубрику, в якій щотижня розповідатиме про жовтоводців, котрі є гордістю Жовтих Вод, своїм прикладом надихають інших.

Люди, про яких сьогодні йтиме мова, справжні Герої сучасності. Про них варто знімати фільми, писати книжки та розповідати своїм дітям. Вони – приклад мужності, незламності, рішучості, патріотизму та любові до рідного краю. Завдяки їм ми кожного дня бачимо мирне небо над головою, відчуваємо турботу та любов наших рідних. Герої цього випуску – ветерани Великої Вітчизняної війни та учасники АТО.

Борисовська Антоніна Степанівна, 1923 року народження, учасниця бойових дій Другої Світової війни

Попрацювати за спеціальністю їй так і не вдалося. Під час отримання диплому лаборанта по бетону 18-річну Антоніну Степанівну призвали до лав Червоної Армії. Спочатку довелося споруджувати оборонні рубежі навколо міста, а потім, завдяки освоєнню нової спеціальності, разом із військовими інженерами виходила на місцевість та проектувала оборонні рубежі, наносила відмітки на військові карти. За сумлінне, точне виконання таких робіт отримала свою першу воєнну нагороду – «За бойові заслуги». А за точність, лаконічність, акуратність і високу технічність своїх проектів була переведена у штаб Білоруського фронту. За час роботи на посаді направленця армії вона отримала 22 подяки, ордени «Вітчизняної війни» II ступеню та «Червоної Зірки». І все це у 23 роки! У серпні 1945-го Антоніна Степанівна була демобілізована та направлена до свого рідного міста. Та доля розпорядилася так, що й досі її домівкою є Жовті Води. Антоніну Степанівну й досі пам’ятають у Центральній науково-дослідній лабораторії ДП «СхідГЗК»: такого бойового, відповідального та вимогливого працівники на підприємстві ніколи не було. Роботу вдало поєднувала з громадською діяльністю: член профспілкової організації, ради трудового колективу. Сьогодні Антоніна Степанівна активно допомагає у воєнно-патріотичному вихованні молоді.

Троценко Едуард Валерійович, старшина, учасник АТО

У 2015 році його призвали на військову службу. Служив у десантних військах на посаді старшого сапера. Неодноразово брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО. Забезпечував безпеку блокпостів у м.Авдіївка. За час проходження служби у Збройних Силах України зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим та відповідальним військовослужбовцем.

Під час участі в АТО неодноразово доводив свою вірність Батьківщині та українському народу. Справжній патріот. Едуард Валерійович – мужній, хоробрий, стійкий. Переконаний у необхідності захисту незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Цілеспрямований, завжди досягає поставленої мети. Зарахований до оперативного резерву І черги.

Марков Микола Васильович, 1927 року народження, інвалід II групи Великої Вітчизняної війни

Він встиг закінчити педагогічне училище та пропрацювати вчителем початкової школи. До лав Червоної Армії Миколу Васильовича призвали у листопаді 1944 року, а в квітні 1945-го він у складі 39-ї Армії Третього Білоруського фронту потрапив на передову. Був наводчиком протитанкової гармати. Брав участь у взятті Кенігсберга, а в 1945 році – у складі протитанкового винищувального дивізіону 39-ї Армії Забайкальського фронту воював із Японією. Військову справу продовжив і після війни: служив на Квантунському півострові, інструктором у Корейських військах. Після демобілізації вісім років працював у Львівській області завідуючим відділом культури виконкому міської ради. У 1963 році Микола Васильович переїхав до Кіровоградської області, де очолив Вузол зв’язку Петрівського району, а потім працював головним інженером Жовтоводського вузла зв’язку. На заслужений відпочинок у 1993 році пішов із посади начальника відділу кадрів ВТК-26. Після виходу на пенсію приділяє велику увагу воєнно-патріотичному та інтернаціональному вихованню молоді. За активну воєнну, трудову діяльність Миколу Васильовича нагороджено орденом Перемоги у Великій Вітчизняній війні, медаллю «За перемогу над імперіалістичною Японією», 18-ма ювілейними медалями, Почесними грамотами.

Маняхін Олександр Анатолійович, молодший сержант, учасник АТО

На військову службу був мобілізований у 2014 році. Служив водієм 2-го відділення охорони 1-го взводу охорони роти. Виконував бойові завдання в Донецькій та Луганській областях. За час проходження служби у Збройних Силах України зарекомендував себе як старанний, відповідальний та сумлінний військовослужбовець. Неодноразово брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО. Олександр Анатолійович відданий Батьківщині та дорожить честю і гідністю військовослужбовця. Здатний швидко орієнтуватися і приймати рішення в складних ситуаціях. За період перебування в зоні антитерористичної операції неодноразово доводив свою мужність, хоробрість та наполегливість. За сумлінне виконання військового обов’язку, високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України в ході проведення антитерористичної операції його нагороджено медалями «За жертовність та любов до України», «За вірність народу України», «За єдність України», відзнаками «Захиснику Батьківщини», «За честь і мужність» та пам’ятним нагрудним хрестом «Нацгвардія».