17 травня в СШ №3 було відкрито меморіальну дошку на честь випускника цього навчального закладу, воїна АТО Іллі Олександровича Кириченка, який загинув від отриманого поранення, несумісного з життям, у червні минулого року.

На заході були присутні тато Іллі – Олександр Васильович, його брат Антон Олександрович, друзі, однокласники, депутати міської ради, заступник міського голови Єгор Харитонов, військовий комісар Олександр Головченко, учні, класний керівник Іллі Кириченка, представники відділу освіти та громадських організацій міста.

Відкрили меморіальну дошку батько – Олександр Кириченко, заступник міського голови Єгор Харитонов, друзі та члени учнівського самоврядування.

Хвилиною мовчання, квітами та свічками пам’яті присутні висловили шану нашому загиблому земляку, а також усім бійцям, котрі віддали життя за незалежність і територіальну цілісність України.

У своїй промові батько Іллі – Олександр Васильович – висловив вдячність учбовому закладу за те, що вивчили його сина, виховали справжнім чоловіком; подякував усім, хто прийшов на відкриття меморіальної дошки, а також тим, хто допоміг її відкрити: депутатам міської ради, міському голові Володимиру Абрамову, ГО «СУВІАТО», небайдужим жовтоводцям та друзям родини. Окремо Олександр Васильович подякував депутату міськради Наталі Зінченко, котра увесь цей рік допомагала та підтримувала їхню сім’ю.

Заступник міського голови Єгор Харитонов, звертаючись до присутніх, зазначив, що пам’ять про Іллю залишиться з нами назавжди. Але меморіальна дошка на його честь має стати для нас нагадуванням про війну, загиблих героїв, а також про те, що жодна ідея, переконання не варті людських життів, а суперечки потрібно вирішувати мирним шляхом. Він закликав учнів та присутніх жовтоводців дбати про мир, адже щоразу громаді стає все важче втрачати своїх синів, братів, знайомих, друзів.

Із думкою, що Іллі більше немає, й досі не може змиритися його класний керівник Тетяна Юріївна Костенко. Для неї він продовжує жити, а тепер ще й щодня зустрічатиме її, дивлячись із дошки. «Я постійно розповідаю своїм учням про чудового старосту 11-Б класу, прекрасну, іронічну, розумну, добру, дуже порядну людину – Іллю Кириченка, – говорить Т.Костенко. – Він допоміг мені зрозуміти та визначити рису, яку я тепер найбільше ціную в чоловіках, – не просто відповідальність, а почуття співучасті. Це коли людина переконана, що все, що відбувається навколо, пов’язане з нею і вона має нести за це відповідальність».

Із промовою також виступив друг Іллі Кириченка – Денис Микитась. Він розповів, що хлопець був дуже розумним і міг успішно реалізуватися у будь-якій сфері. Але його вибором став захист України від загарбників, захист свободи та вільного життя. Тому дошка на честь Іллі– це нагадування усім про те, якою ціною нам дається мирне небо над головою.

Він не дочекався своєї 30-ї весни. У 2017-му йому виповнилося 29 років. Останній свій день народження – 30 березня – припав на період проходження бойового вишколу. На передову Ілля пішов за власним бажанням: у лютому минулого року його прийняли на військову службу за контрактом. У зону АТО поїхав 13 травня. Служив у 93-й окремій механізованій Харківській бригаді, яка й досі тримає лінію оборони, стрільцем-помічником гранатометника. Та, на жаль, повернувся додому через місяць уже «вантажем 200». Загинув Ілля Кириченко на одному з опорних пунктів у районі села Кримське Луганської області, яке ввечері окупанти накрили вогнем з артилерії, мінометів, гранатометів та іншої зброї. Його поранення було несумісним із життям. Іллю Кириченка було нагороджено посмертно медаллю «За вірність українському народу» I ступеня та орденом «За мужність» III ступеня.    

У мирному житті він був екологом, мав вищу освіту, деякий час працював на ДП «СхідГЗК» учнем дозиметриста. Майже 4 роки пропрацював головним державним інспектором у Державній інспекції з ядерної безпеки. Проте Ілля свідомо вирішив, що його місце – серед захисників України. І віддав заради нашого народу і країни найдорожче – власне життя.

Фото Віталія Жушмана.