Вони з різних міст України, мають різні професії, друзів та родини і, можливо, їхня доля склалася б зовсім по-іншому. Та події сьогодення змусили їх залишити звичне життя та стати госпітальєрами. Постійно під обстрілами, завжди в самому епіцентрі боїв, на межі людських можливостей вони щодня рятують життя бійців. Очолює медичний батальйон тендітна дівчина – Яна Зінкевич, яка разом зі своєю командою 10 березня завітала до Жовтих Вод. До уваги жовтоводців – фрагменти розповіді про госпітальєрів представника інфо-центру Аліси КОТИК.

Жовті Води – найкращий друг госпітальєрів

Жовті Води – це місто, про яке на передовій знають усі, тут мешкають найкращі друзі госпітальєрів. Нещодавно у нас з’явилася нова позиція. Вона має умовну назву «Жовта» – на честь Жовтих Вод та знаходиться безпосередньо на бойових позиціях. Працюють там виключно чоловіки-госпітальєри з числа найбільш досвідчених медиків, міцно загартованих війною. Медичний батальйон «Госпітальєри» в складі Української Добровольчої Армії на передовій із перших днів війни. У лавах медбату дуже достойно себе проявили мешканці цього чудового міста. Андрій Слабко, позивний «Жовтий» – один із найдостойніших госпітальєрів, котрий із честю пройшов близько десяти ротацій. Валерій Гунько, Сергій Сірий, Євген Вотченко, Олександр Панченко, Сергій Іщенко, Олександр Богданов, Сергій Федосов, Володимир Семешко, Олександр Степанюк, Андрій Северин, Ростислав Гівчак. Окремо хочеться згадати Руслана Журила, посестру Надію Самусєву… Їх вклад у розвиток і роботу батальйону – неоціненний.

Госпітальєри. Шлях створення та реалії сьогодення

2014 рік – початок війни. Тоді ніхто не розумів, що і як робити, воювати вчилися всі разом. Українці йшли добровольцями, надавали волонтерську допомогу. Розуміючи необхідність створення медичного батальйону, 18-річний майбутній медик Яна Зінкевич пішла добровольцем в АТО. Так поступово і почала формуватися госпітальєрська сім’я. Згодом Яна стає начмедом Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», а останні два роки її батальйон функціонує у складі Української добровольчої армії. Скільки врятовано бійців, евакуйовано поранених і скільки разів госпітальєрське авто «Валькірія» доставляло в останню путь героїв, котрі загинули, – такої статистики ніхто не веде. Але те, що від початку створення батальйону жоден госпітальєр не загинув на передовій – говорить само за себе! У зв’язку з постійними ротаціями і стратегічними пересуваннями українських військ, змінюються і позиції лицарів-парамедиків. Авдіївка, Красногорівка, Широкине, Мар’їнка – основні пункти локацій госпітальєрів. Допомогу надають усім без винятку: солдатам ЗСУ, добровольчим військовим формуванням, мешканцям прифронтових територій. Батальйон забезпечує медичний супровід евакуйованих бійців – від перебування в госпіталі до одужання; виніс із поля бою; стабілізацію стану поранених; терапевтичну допомогу; транспортування; інформаційне висвітлення подій на передовій.

Госпітальєри – справжня велика міцна сім’я

На базі госпітальєрів, що в Павлограді Дніпропетровської області, діє навчальний центр. На вишколах, так називається навчання, курсанти здобувають знання з медичної і домедичної допомоги, правильного проведення евакуації, проходять фізичні тренування, симуляції, наближені до польових, вивчають психологію бою та пораненого, тактичну поведінку. Тренінги проводяться за системою міжнародних стандартів ТССС професійними інструкторами, які мають за плечима багато ротацій у гарячих точках Донбасу. Долучитися до лав фронтових медиків може будь-хто, головне – впевненість у своїй фізичній і психічній витривалості, уміння адекватно та швидко реагувати в стресових ситуаціях і працювати в команді. Медична освіта не обов’язкова, але бажана. Після того, як курсант пройшов вишкіл, співбесіду з Яною Зінкевич, вдало відбув стажування спочатку на базі, а після – на передовій як парамедик у парі з досвідченим госпітальєром – він отримує шеврон «Госпітальєри». Його вручає особисто комбат Яна Зінкевич. Але навіть, якщо ти успішно впорався з усіма завданнями, щоб потрапити до батальйону, потрібно найголовніше – мати дух, розуміти один одного без слів, швидко реагувати і в душі бути Госпітальєром. Здатність комунікувати, взаємодіяти в команді. Госпітальєри – це справжня велика міцна родина. Тут немає чужих проблем, свята і приємні події діляться і множаться в тісному колі. Серед госпітальєрів немає випадкових людей. Тому й друзів у госпітальєрської сім’ї безліч! Бійці, родини бійців, волонтери, українці з-за кордону – всі з цікавістю слідкують за роботою на фронті і тішаться гарними новинами з цивільного життя бійців медичного батальйону.

На передовій не страшно – страшно вдома

Усі госпітальєрські позиції завжди знаходяться у «найгарячиших» точках, там, де ведуться найтяжчі бої, де найбільше потрібна перша домедична допомога. Тільки від швидкості реакції і кваліфікації медика залежить найважливіше – життя бійця. Тому страху тут не місце. Перебуваючи під постійними обстрілами, у польових умовах, інколи не маючи під рукою необхідних медикаментів та речей, ти мобілізуєшся, згадуєш усе, чого не знав до цього. Головне – допомогти пораненому. Постріли у трубці, «дружні» недольоти чи перельоти, на жаль, стали звичними речами. Коли приїздиш додому – стає страшно. Дивишся новини і не розумієш, що то все відбувається з тобою. Так склалося, що з людьми, з якими дружили до війни, більше не спілкуєшся. Не вони змінилися – у нас відбулася переоцінка цінностей та пріоритетів. Мабуть, вони і не зрозуміли б, не сприйняли нас нових.

Труднощі госпітальєрів

Наперед не спрогнозуєш, що потрібно: чи машину ремонтувати, чи ліки докуповувати, чи пораненому матеріально допомагати. Тому найбільше, все ж таки, не вистачає матеріальних ресурсів. Бракує і людей. Усі парамедики-госпітальєри – добровольці. У когось відпустка закінчилася, хтось втомився, тому людей потрібно постійно замінювати новими.

Найбільше досягнення батальйону

Кількісний показник. За весь час роботи – близько двох тисяч транспортованих поранених, з яких померли не більше десяти. Жодного загиблого госпітальєра.

«Заради кожного життя» – так написано на шевроні госпітальєрів. Так велить серце. Разом до перемоги!

Фото Віталія Жушмана.