Місто Жовті Води Дніпропетровської області розташоване на межі Дніпропетровської та Кіровоградської областей на відстані 136 км на Захід від обласного центру (м. Дніпро) та 71 км на північ від м. Кривого Рогу. Площа міста становить 3325 га.

Історія

Точно невідомо, коли була заселена місцевість, на території якої зараз розташовано наше місто. Багато нерозгаданих таємниць зберігає минуле. Але історичні довідки жовтоводських краєзнавців передбачають, що ці місця у давнину були мисливськими угіддями Київських князів. На берегах повноводної річки Жовтої росли дрімучі ліси. З часом вона висохла, і тут розкинувся неозорий степ, помережений лісозахисними смугами, балками й байраками. А на берегах річки виросло місто, його історія цікава та надзвичайна, вона створювалася поступово.

А передісторія назви нашого міста пов’язана з першою блискучою перемогою українських козацьких військ під керівництвом Богдана Хмельницького, над польсько-шляхетськими військами під час народно-визвольної боротьби 1648-1654рр. в битві під Жовтими Водами. Тому і кажуть люди, ніби жовтавий колір води в річці – від пролитої в тому бою крові. Але старі люди переказували, що битва відбулася вже тоді, як брід називали Золотим, а вода в річці була жовтою.

Отож, коли трохи воду з Жовтої річки скаламутити, то вона враз і пожовтіє. Дрібні, прозорі, схожі на кришталеві частинки, переливаючись на сонці, віддзеркалюють неймовірною красою, чистим золотом. Це диво ще й зараз можна побачити, от хоча б і у Весело іванівському кар’єрі.

У назві нашого міста увічнена пам’ять про переможну битву під проводом Б.Хмельницького у травні 1648 року, яка принесла славу Жовтим Водам. На честь Богдана Хмельницького названо одну з головних вулиць нашого міста, споруджено пам’ятники. Один із них, що зображує Хмельницького з бойовими побратимами – Максимом Кривоносом та Іваном Богуном – справжня прикраса Жовтих Вод. Є в нашому місті курган – пам’ятка археології 2000 років до нашої ери. В народі його звуть Богдановим. За повір’ям Хмельницький використовував його як спостережний пункт.

А поряд із курганом розмістився міський історичний музей, перша зала якого присвячена славному козацькому минулому нашого краю. Тут є усе: від козацької люльки до гетьманської булави.

Історія виникнення і розвитку нашого міста тісно пов’язана із промисловим освоєнням краю, з відкриттям і розробкою залізорудних родовищ на річці Жовтій, які у 1875 році відкрив О.Поль.

У 1895 році підприємець Львов, разом із інженером Боруцьким узяли в оренду від селян с.Веселої Іванівки землі й заклали в 1898 році Весело-Іванівську рудокопальню. В 1900 році власником копальні стає голландське товариство «Жовта Річка», що зареєстроване в Брюсселі від 1899 року. В кінці 1908 року рудник був переданий в оренду іншому бельгійському товариству «Фермер».

Поруч із Весело-Іванівським рудником виник Краснокутський. У 1897 році Катеринославський купець Копилов узяв в оренду у поміщиці Краснокутської землю, на якій і розпочав кар’єрний видобуток руди. В трьох верстах від цього рудника, на землях що належали поміщикові Коломойцеву, одеський підприємець Калоті відкрив рудник, багатий на поклади заліза. В 1904 році цей рудник був придбаний засновником акціонерного «Товариства російської залізної промисловості» Гантке, виникає ряд рудокопалин Брянського, Криворізького, Одеського товариства на паях «Рандич і К». Із початком розробки залізної руди виникло селище Жовта Ріка.

Перше житло – землянки і бараки. Умови життя шахтарів були незадовільні. Із 1905 року в поселенні Жовта Ріка діє початкова школа, де працювало 3 вчителя, навчалося 120 дітей. У 1913 році тут проживало 1300 жителів, функціонував фельдшерський пункт на 6 ліжок, було 17 робочих будинків і 14 сімейних.

Розбудову поселення перервала перша світова війна, значна частина робітників була демобілізована на фронт, а з лютого 1917 року почалися буремні роки війни, в якій приймали участь і наші земляки. Громадянська війна, яка охопила Україну, прокотилась і через селище Жовта Ріка. Для боротьби з кайзерівськими окупантами, робочий Г.В.Потапов, у селі Жовтому, організував партизанський загін. Після закінчення громадянської війни становище в селищі було дуже складним. Кар’єри рудників із 1918 року були затоплені. Гірниче устаткування і водовідливні заводи не діяли. Переважна більшість шахтарів через припинення робіт на рудниках працювала в сільському господарстві. У 1920 році в селище через нестачу коштів Президія Вищої Ради народного господарства вирішила приступити до відбудови насамперед тих рудників Кривбасу, що краще збереглися. Рудники Жовтої Річки, як більш зруйновані, кілька років перебували в стані технічної охорони. І тільки в 1923 році почалися роботи з відродження рудодобування. На початку 1924 року Південно-рудний трест видав наказ, за яким кар’єри всіх колишніх рудників об’єдналися в одне рудоуправління, першим завідувачем якого був призначений гірничий технік Черняєв. У 1925 році було пущено першу турбіну, і рудник одержав електроенергію. В цьому ж році початкова школа стає семирічкою, розширюється медичне обслуговування.

У 1929 році в селищі почала діяти лікарня на 15 ліжок; був закладений (за допомогою концесії німця Шварца) ствол шахти «Капітальна», з якої в 1934 році були добуті перші тонни залізної руди. В 1932 році відкрилася поліклініка з відділенням на 50 ліжок, приміщення існувало до кінця 50-х років, його рештка зсунулась в кар’єр «Капітальний». Така ж доля першого приміщення клубу Петровського, в якому у 1933 році відкрилася бібліотека. В 1935 році на шахті «Капітальній» уперше в СРСР випробували новий метод буріння міцних порід зі змінними коронками та ще один – відбій руди уступами в підповерхневих штреках, а в 1938 році – проведено буріння методом інженера Криворізького НДІ П.Бочарова.

У 1940 році в поселенні Жовта Річка проживало 6,5 тис. людей, нараховувалося 25 вулиць, з’явився дерев’яний тротуар, а в 1937 році школу ім. О.С.Пушкіна реорганізували на середню школу.

На початку 1941 року завершилося будівництво корпусів лікарні на 75 ліжок та тубдиспансеру, тоді ж відкрилася фабрично-заводська школа. Та мирна продуктивна праця жителів селища була перервана Великою Вітчизняною війною.13 серпня 1941 року поселення Жовта Річка було окуповано військами фашистської Німеччини. В кінці 1941 року головний інженер рудокопалин М.Чередниченко очолив підпільну боротьбу за визволення з-під фашистської неволі, вже з 19 по 23 березня 1943 року більшість патріотів були заарештовані та розстріляні. Але жорстокі розправи не злякали робітників Жовтої Річки, вони продовжували чинити опір загарбникам, ухилялися від примусових робіт, гальмували налагодження нормальної роботи рудника.

20 жовтня 1943 року війська 2-го Українського фронту звільнили селище від фашистів. У боротьбі з фашистами брали участь понад 700 жителів селища. На превеликий жаль, більше 300 наших земляків полягло в цій боротьбі. За відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни багато жовторічанських гірняків були нагороджені орденами та медалями.

Після визволення селища від німецько-фашистських окупантів жовторічянці з великим ентузіазмом приступили до відбудови зруйнованого господарства. Незабаром було введено в експлуатацію шахту «Капітальна», відбудовано залізницю. Вже в 1944 році на металургійні заводи країни з руд було відправлено 173,3 тис. тонн залізної руди. У 1946 році геологи виявили на Жовтоводському родовищі залежи уранової руди. Добувати її почали в 1948 році. 1 серпня 1951 року на базі рудокопалин створюється підприємство п/с 28. На прикінці цього ж року в селище Жовта Ріка рішенням уряду була направлена перша група будівельників, для підготовки та розвитку робіт по будівництву промислових, житлових і соціально-побутових об’єктів, у грудні було відкрито лікувальний заклад МСЧ-19.

За даними перепису 1 лютого 1952 року в селищі нараховувалось 1015 житлових будівель, загальної жилої площі 42,4 тис. кв.м. Із них відомчого фонду 243 – одно-двоповерхових будинка, з жилою площею 27 тис. кв.м і 772 приватних будиночки.

З 1951 по 1957 рік було побудовано 2 шахти, закінчувалося будівництво ТЕЦ, розпочато будівництво ГМЗ. Одночасно будувались житло та соцкультпобутові об’єкти.

В 1955 році видала першу руду шахта «Нова», а потім щороку добувалося по 1 млн тонн.

Населення міста значно збільшилося, люди з прилеглих сіл та затоплених Кременчуцьким водосховищем сіл Черкащини приїхали на новобудови селища.

23 травня 1957 року Указом Президії Верховної Ради УРСР, селище Жовта Річка було перейменоване в місто Жовті Води, з населенням, (враховуючи село Весела Іванівка, що ввійшла до складу міста), 31 тис. і віднесено його до категорії міст обласного підпорядкування.

З 1957 року замість поквартальної забудови, почали будуватись мікрорайони з 5-ти поверховими будинками, в комплекті з дитячими садками, школами, магазинами.

І вже в 1982 році функціонувало 8 промислових підприємств, 2 лікарняних комплекси, 2 профілакторія, 25 дитячих садків, заміський дитячий оздоровчий табір, 14 шкіл, політхнікум, музична школа, філія проектного інституту, фабрика штучного хутра, 40 магазинів, 16 їдалень, ресторан, 2 кінотеатри, будинок побуту, автовокзал, міський вузол зв’язку, державний банк, будівлю виконкому, пам’ятники історії і культури, готелі і гуртожитки. Вулицям присвоювались імена відомих революціонерів, державних і громадських діячів, українських і російських поетів і письменників, полководців, вчених і космонавтів.

Історія безперервно розвивається і рухається вперед. Нас, мешканців Жовтих Вод – 46 тис. чоловік. І кожне нове покоління по своєму, своїми руками буде зводити на цій землі нові будівлі, пам’ятники, які будуть відображати особливості часу. Наша задача – любити своє місто, а це значить, вивчати його, зберігати і примножувати все те, що ми маємо.